Арт-проєкт Behind blue eyes
“Діти війни знімають свої життя на плівку, а ми здійснюємо їхні мрії у винагороду за творчість”
Behind Blue Eyes — це проєкт друзів Дмитра Зубкова та Артема Скороходька. Під час волонтерських поїздок вони познайомилися з дітьми деокупованого села Лукашівка на Чернігівщині, які тижнями жили у підвалах.
Одного разу хлопці дали дітям плівкові фотоапарати та запропонували протягом тижня знімати своє життя. На проявлених знімках — портрети батьків і друзів, фото ворожих ракет, техніки, покатухи на мопеді серед напівзруйнованих будівель. У результаті вийшов арт-проєкт, а кожен з учасників отримав винагороду — все, про що просив у вішлістах. Подарунки купували усім інстаграмом.
А далі — понеслося: виставки, десятки поїздок на деокуповані території і сотні вішлістів та подарунків для дітей.
“Безліч маленьких українців щоразу показують нам, що мріям завжди є час, а ми, у відповідь, підтримуємо в них цю здатність мріяти та сміливо дивитися у майбутнє, попри травматичний досвід війни. Малеча з деокупованих та прифронтових територій знімає своє життя на плівку, а у винагороду за творчість, ми здійснюємо їхні вішлісти”, — розповідають волонтери.
Назва Behind blue eyes зʼявилася сама собою. Це ідіома в англійській мові, що означає стан людини, за якого вона переживає страждання чи негативні емоції, проте ти не можеш їх побачити, бо зовні людина ок. Хлопцям здалося, що це саме про дітей в деокупованих селах і містах.
“Наша робота, звісно, зводиться до позитивних емоцій, проте, як виявилось, не з кожної поїздки тарабаниш назад торбу посмішок. Харківщина і Донеччина залишила по собі нелегкі враження, та виклики провокують зміни, тож ми відхекались, зробили домашню роботу і вриваємось далі”.
Проєкт про українську мову Р.І.Д.
Допомагають переходити на рідну комфортно
Проєкт Р.І.Д. – це волонтерський проєкт про українську мову. “Ми розповідаємо про українську, прекрасну кожною рисою, рівнем, сферою вжитку”, – маніфестують у проєкті. Р.І.Д. допомагає переходити на українську і показує, що наша мова – не обмежена шкільними уявленнями.
“Завдяки мовному клубу Р.І.Д. понад 100 людей отримали безпечний простір для переходу на українську, без осуду та непроханих виправлень”, – розповідають у проєкті.
“Ми навчаємо української в соцмережах, творимо мобільні програми для вивчення слів та добірки україномовної музики, читаємо лекції та граємося в мовні ігри на фестивалях. Знаємо, що правопис треба не лише академікам. Діалекти завжди на часі. А ти говориш одним із них”, – кажуть активісти.
⠀Проєкту 7 років, над ним працює команда з 30 волонтерів. Це люди з усіх областей України, а дехто волонтерить з-за кордону – з Данії, США, Великобританії, Словаччини. Усі працюють дистанційно.
Зараз офлайнових івентів майже немає, тож волонтери project_r.i.d активно ведуть соцмережі.
“Якщо підсумувати усі соцмережі – з нами близько 30 000 людей.
Знай, що ріднішої за українську нема, підтримуй українське і залишайся на зв'язку. Разом нас чекає фантастична мандрівка мовним світом”, – закликають дівчата.
Соціальний театр у Золотоноші
Місце, де можна виходити за власні рамки
Соціальний театр у Золотоноші, Черкащина, виник як ідея адаптації внутрішньо переміщених осіб. Що ж це за дійство? Це вистави, у яких актуалізуються психологічні проблеми, а важливим елементом такого театру є обговорення дійства акторами та глядачами.
Театр працює на базі молодіжного центру, а охочих долучитися шукають через соцмережі.
Цей театр творять не професійні актори. “Мета театру – не виховати фахівців, а створити середовище, де люди можуть досліджувати себе і свої можливості, долати власні рамки”, – розповідає координаторка Татіана Нижник.
Професійні актори тут бувають гостями:
“Наприклад, нещодавно до нас завітав актор театру та кіно Андрій Валенський. Він поділився власним досвідом та вміннями з акторської професії. Ми попрактикувалися в акторських вправах на дикцію; спробували себе у ролі акторів: відігравали різні сценки та життєві ситуації”, – розповідають учасники й учасниці.
На цих регулярних зустрічах говорять також про занурення у професію, про те, що допомагає акторам. А ще – багато сміються, роблять щось вперше. “Подібні зустрічі допомагають розвивати нові навички, впевненість, глибше розуміти себе та інших”, – додає Татіана.
На кожній виставі молодь збирає кошти для місцевого координаційного комітету сприяння обороні.
Зараз працюють над постановкою на основі реальних історій ВПО.
Б'юті волонтери
підтримують людей на деокупованих територіях
Б’юті-волонтери або б’юті-батальйон – це команда майстрів і майстринь індустрії краси, які безкоштовно надають свої послуги на звільнених від загарбників територіях.
«Багато людей стали жертвами російської агресії: зруйновані будинки, розграбоване та знищене майно, зруйновані життя. Дуже важливо підтримати тих, кому прийшлося скрутно.
Ми маємо ресурс, час та можливість «віддати себе», надихнути та нагадати, що все буде добре. Наша команда мандрує містами та селами, що постраждали від російських окупантів. Робимо, що вміємо: стрижемо, манікюримо, бровимо, масажуємо. А ще слухаємо та обіймаємо. Привозимо смаколики та необхідне», – розповідають волонтери.
Майстри раз на тиждень навідуються до чергового деокупованого населеного пункту і розгортають там точку турботи про себе. Для людей, які багато часу просиділи в підвалах та погребах, це –хай тимчасове, але повернення до нормального життя і відчуття ґрунту під ногами.
Майстри працюють виключно на волонтерських засадах, «спонсори» – друзі, знайомі та люди з різних куточків світу, що донатять на бензин, таксі, каву та матеріали.
«Наша задача — це не надання послуги, а увага до людей та підтримка. Людям приємно та цінно, що про них хочуть попіклуватися. Тим паче зараз людям із деокупованих населених пунктів може елементарно не вистачати грошей, щоб заплатити за базові гігієнічні процедури: стрижку або манікюр», — ділиться засновниця ініціативи Ольга Белицька.
Асортиментна кімната
культурні волонтери
евакуюють картини
Співробітники і волонтери галереї «Асортиментна кімната» в Івано-Франківську евакуюють мистецькі твори, яким загрожує знищення чи викрадення росіянами. З початком повномасштабної війни галерея стала тимчасовим прихистком для сотень картин, які евакуювали з гарячих точок. До порятунку долучилася молодь різного віку і фаху.
“24-го ми зібралися і почали думати, чим можемо бути корисні”, – згадує співзасновниця галереї Альона Каравай.
Спершу хотіли записатися в тероборону, але на той момент резервів було достатньо, тож вирішили займатися евакуацією мистецьких творів.
“Ми зробили пост у Фейсбуці, про те що ми готові евакуювати і у себе прихистити ті об'єкти мистецтва, які знаходяться зараз у небезпеці. І вже 25-го отримали багато дзвінків, повідомлень і почали над цим працювати”, – розповідає дівчина.
Пізніше до волонтерів почали звертатися дружні організації, музеї та інші регіональні інституції, які були близько до фронту.
Усі запити збирали через онлайн-форму: люди вказували місто, контактну особу, номер телефону/мейл і кількість робіт, які необхідно вивезти. А далі починається організація логістики, комунікація з митцями й інституціями, пакування робіт, архівування і відправка у сховища.
Волонтерам допомагали донори і приватні меценати: надійшли донати від близько 20 осіб із-за кордону. Також підтримали іноземні партнери – MitOst та The Prince Claus Fund. Частину зібраних коштів волонтери передали у форматі грантів 27 художницям та художникам: через війну вони не могли повернутися до роботи й залишилися без постійного доходу.
На початку червня у сховищах галереї вже було близько 600 робіт від 25 художників та художниць.
Частина евакуйованих творів зараз у музеях Польщі та Німеччини, потім вони повернуться в Україну.
Анастасія
фіксерка
допомагає розповідати світові правду про війну росії проти України
Коли почалася повномасштабна війна Анастасія Галушка працювала в Італії. 24 лютого вирішила звільнитися і летіти в Україну.
“Мій друг-журналіст сконтактував мене з американським ЗМІ і так ми спрацювалися, я стала фіксеркою Washington Post. Я не знала, що таке фіксерство і вивчала все на ходу. Моя робота – це дійсно щось неймовірно цікаве. Працює це так: зазвичай ЗМІ дає запит, а відповідальність повністю на фіксері – потрібно запітчити історію, знайти героїв, звести їх тощо. Це full time бути персональним асистентом, перекладачем, органайзером чи продюсером”, – розповідає дівчина.
Анастасія – фіксерка зі специфікою щодо бойових дій і гарячих точок. Вона працює на сході і півдні України.
“Працюю саме з Washington Post – це велика газета, що одночасно є однією з найстаріших у США. Наші журналісти величезні професіонали, і у мене є можливість кожен день вчитися чомусь новому, розуміти, як вони у людей беруть інтерв'ю, як вони збирають інформацію, щоб підготувати якісну статтю”, – ділиться Настя.
Своїм досягненням вважає історію, яку написали на початку літа: “Про те, що це артилерійська війна. І як мені передавали колеги-журналісти, вона мала вплив на продовження постачання хаймарсів в Україну”.
За словами Анастасії, зараз великі ЗМІ вже мають базу фіксерів, тож до них долучатися складно, але багато журналістів-фрілансерів приїжджають в Україну і шукають собі когось. Зазвичай лишають запити у фейсбук- і телеграм-групах.
“Це не звичайна робота, у ній головне – знайти свою команду, якій ти довіряєш на 100 відсотків. Ви разом 24/7 у різних обставинах.
Треба так, щоб можна було і посміятися, і поговорити, і поплакати, і підтримувати одне одного”, – підсумовує Анастасія.
Микола
і благодійні стріми
грає і збирає на ЗСУ
Микола Коміссаренко (Nick Komissarenko) проводить прямі музичні ефіри і збирає так кошти для потреб ЗСУ. Хлопець займався музикою завжди:
“Типово раніше було робити свою роботу, свою музику, думати та втілювати в життя цікаві проєкти та планувати своє майбутнє. Зараз я думаю, як допомогти країні, використовуючи ті знання, які в мене є, будучи тим, ким я є. На початку повномасштабного вторгнення, окрім стрімів, ще було багато різної роботи у волонтерському осередку. Я допомагав скрізь, де міг – фізично, логістично. Але я не волонтер. Коли мені інколи приписують це почесне звання – це некоректно, на мою думку, щодо справжніх волонтерів. Та в будь-якому разі я радий бути хоча б трошки дотичним до волонтерського руху – не можу бути осторонь, коли мої співвітчизники віддають найцінніше за наше спільне майбутнє”, – ділиться Микола.
За весь час стрімів вдалося зібрати близько 270 000 грн на потреби ЗСУ. “За них купили квадрокоптер для окремої бригади мого земляка, який на передовій і загалом воює з 2014 року, також закупив форму, взуття, амуніцію для окремих військових, також моїх земляків. Частину коштів витратили на закупівлю матеріалів для 3D-друку перископів та інших виробів для військових, яким займається мій товариш. Ну і збір коштів продовжується. Є цілі – продовжуємо роботу”, – розповідає хлопець.
Рекорд Миколи – 12-годинний стрім, на якому заспівав під гітару 100 пісень. Зупинятися не збирається до перемоги.
ГО «60%» та Intermezzo
фільтрують воду для захисників і цивільних
На фронті головна задача бійців – ліквідувати ворога, натомість зараз вони мають також перейматися проблемою питної води. У деяких регіонах вона настільки брудна, що навіть після кип‘ятіння не придатна до пиття.
“Один із медиків розповів, що 40% бійців отруїлися водою з місцевої криниці. Ми багато спілкувались з військовими та зрозуміли, що без води ніяк. Хлопці можуть 2 дні обходитися без їжі, йти в бій з одним протеїновим батончиком, але без води не можуть. На день їм потрібно мінімум 2,5 літри на кожного, а в спекотні дні ще більше”, – розповідають в організації.
Для вирішення проблеми волонтери створюють і передають на фронт фільтраційні установки.
Також організація забезпечує фільтрами Миколаїв.
“Центральне водопостачання з Дніпра було пошкоджено окупантами в квітні. Зараз його неможливо відновити через окупацію Нової Каховки та постійні обстріли. 1,5 місяці в місті взагалі не було води, зараз в кранах тече солона вода, зовсім непридатна до вживання. Від неї болять очі, вона залишає білі плями на посуді та псує сантехніку.
У місті немає прісних водойм, вода в річках та озерах навколо – солона, як у морі. У магазинах вода є, але щодня купувати її у великих об’ємах на всю сім’ю – дорого. Крім того, Миколаїв – прифронтове місто, яке обстрілюють щодня, як за годинником. Тож наша ціль – забезпечити Миколаїв питною водою”, – кажуть в організації.
Як працює проєкт та як його підтримати – дивіться у нашому відео.
Команда VOLS
майструють особливі машини для фронту
Володимир 20 років займався слюсарною справою, а зараз разом із молодою командою допомагає армії: створює спеціальні машини для Збройних сил України – баггі VOLS.
Військовим потрібні швидкі та маневрові транспортні засоби, що дозволяють вести розвідку та оперативно завдавати ударів по ворогу. Саме такими є автівки Володимира та команди. Також їх використовують, аби швидко евакуювати поранених із поля бою. Вони дуже швидко і легко можуть пересуватися по будь-якому бездоріжжю, через яри, канави.
Один баггі виготовляють в середньому тиждень.
“Долучилися брати, куми, знайомі, які щось подібне вміють та можуть працювати. Зараз у цеху працюють восьмеро людей. Також мотористи допомагають, ми замовляємо їхню роботу для підготовки моторів”, – розповідає Володимир.
Над виготовленням баггі працюють люди різних умінь і віку – від дуже молодих до досвідчених майстрів, а піаром проекту займається донька Володимира Меліса.
“Я займаюся підприємництвом та маркетингом з 18 років. У моєму Instagram досить багато підписників. За рахунок цих можливостей в онлайн-маркетингу нам простіше знаходити потрібні деталі для баггі та спілкуватися з фондами. Моя робота полягає саме у цьому”, – розповідає Меліса.
У своєму інстаграмі їй вдається збирати круглі суми: хтось 10 гривень скине, хтось – 10 000. Cтуденти одного львівського вишу зібрали на проєкт понад 700 тисяч: 150 з них витратили безпосередньо на баггі, на решту коштів закупили амуніцію, техніку, медикаменти.
“Одна сім'я тисячу доларів принесла. З Чернівців просто так люди приїхали, передали гроші від родичів, які на заробітках за кордоном”, – розповідають у команді VOLS.
Дивіться більше про ініціативу – у нашому відео.
Київ Волонтерський
допомагають дітям і військовим
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну багато молодіжних кафе і ресторанів переорієнтувалися на нагальні потреби містян. Так 24 лютого виникла організація Київ Волонтерський, яка об’єднала 26 закладів харчування та 3 пекарні. У перші місяці повномасштабної війни вони щодня годували тисячі людей: Збройні сили України, ТрО Києва, Національну поліцію, дитячі будинки, лікарні, шпиталі, пологові будинки та окремих українців, які потребували допомоги. Зараз діяльність молодіжної спільноти Київ Волонтерський продовжується у форматі інших проєктів.
Наприклад, їхня ініціатива «Зроби тепло» – це збір коштів на теплу військову форму, елементи екіпірування та технічні засоби для обігріву наших захисників і захисниць.
Інший проєкт – «Kids for kids» – налагоджує комунікацію і підтримку між маленькими українцями, які зараз за кордоном, і їхніми ровесниками в Україні. “Кожна дитина, яка хоче підтримати іншу дитину в Україні, може зібрати свою коробочку. Покласти туди все, що показав би другу. Все, що хотів би собі. Іграшки, блокноти для секретів, шкарпетки із супергероями, дорогий серцю камінчик чи мушлю з далекого пляжу, ласощі чи написаний від руки лист із контактом для зворотнього зв'язку. Будь-що, що об’єднає два далекі, але такі близькі світи. Що допоможе відчути свято і бути просто дітьми, яким шлють тепло і любов у святкових коробках”, – розповідають волонтери.
Як починалась, розвивалась і переформатувалася діяльність Києва Волонтерського – дивіться у нашому відео.
Тамара
волонтерка, засновниця і директорка ГО «Кожна тварина»
«Веганська Кухня України» – проєкт, що готує та роздає безкоштовні веганські обіди для переселенців, волонтерів та тер.оборони, а також передає вег.продукти в ЗСУ
До початку повномасштабної Тамара, разом зі своєю громадською організацією, займалася освітніми проєктами про веганство та права тварин. Серед них, наприклад, курс «Веган-експрес», лекторій про веганство та етичне ставлення до тварин для бізнесів і навчальних закладів та щотижнева зоозахисна акція «Відкрий очі».
Проте після 24 лютого активістка вирішила, що більшість її проєктів зараз не такі актуальні, тому слід долучити себе до інших корисних справ, які зможуть допомогти і людям, і тваринам під час війни. Так виник проєкт «Веганська Кухня України», у рамках якого організація годує безплатними веганськими обідами переселенців, волонтерів та тер.оборону.
Також Тамара з колегами відправляють посилки із веганськими продуктами на фронт хлопцям та дівчатам із ЗСУ. Наразі вони відправили вже більш як 400 таких посилок і не планують зупинятися, адже варто враховувати потреби всіх, хто нас захищає. Часто військові діляться, що їм не так важлива сама їжа, як те, що вони відчувають підтримку та турботу людей з такими ж поглядами, як у них.
Тамара вважає, що зараз кожній активній людині, яка хоче започаткувати свою ініціативу, важливо зрозуміти, яку актуальну проблему вона хоче вирішити, та як вона може це зробити. Потім свою ідею потрібно протестувати та зрозуміти відгук. Звичайно, на шляху трапляються складнощі, але треба бути до них готовими, завжди йти вперед і ніколи не здаватися.
Ще одне важливе правило, яким керується Тамара, це піклуватися та цінувати людей, з якими ви працюєте, адже найголовніше – завжди залишатися людиною.
Дмитро
та OSINT Academy
пояснюють, як шукати інформацію, яка мінусує ворога
“Для того аби навчити людей працювати з фактами, у 2016 році разом із Міністерством інформаційної політики України та за підтримки European Endowment for Democracy ми створили Youtube-курс OSINT Academy, де пояснюємо найпростіші інструменти розвідки за відкритими джерелами.
Відтоді ми провели 26 тренінгів у 19 містах України, від Львова до Маріуполя. Кожна людина в Україні має змогу перевіряти інформацію. А якщо вона не вміє цього робити, то курс OSINT Academy та ще тисяча таких самих ініціатив, оплачених західними донорами, можуть навчити це робити”, – каже співавтор курсу Дмитро Золотухін, Директор Інституту постінформаційного суспільства.
У час повномасштабної війни курс став допоміжним інструментом здобування інформації про вразливі місця російських збройних сил, держави та суспільства. Крім того, до прикладу, на основі аналізу фотографій із місця запуску ракет фахівці OSINT (часто їх називають “осінтери”) можуть виявити геолокацію ворога, передати цю інформацію військовим, які у подальшому знищують бойові розрахунки противника.
Яна
і Госпітальєри
волонтерська організація, що займається навчанням домедичної допомоги військових та цивільних
Вони – вже легенда. Засновниця цієї організації – Яна Зінкевич. У 14-му вона готувалася до вступу в медичний університет, але пішла добровольцем на фронт. І в один з надважких боїв, під обстрілами, пообіцяла, якщо виживе – започаткує медичний батальйон.
6 липня 2014 офіційно утворився батальйон Госпітальєри. Вони не лише надавали допомогу самі, а й створили навчальний центр, щоб навчати цьому інших.
“Коли розпочалася велика війна – в лютому – ми були до неї готові. За три місяці до того я вже почала закуповувати додаткову амуніцію, бронежилети, медичні рюкзаки, тактмед”, – згадує Яна.
На цей час екіпажі батальйону знаходяться в найгарячіших точках фронту та ефективно ведуть свою роботу. Кількість врятованих парамедиками бійців вже сягнула позначки понад 5 тисяч.
Члени організації – це добровольці, які не отримують грошового забезпечення. Своєю діяльністю завдячують виключно людям, які долучені до роботи організації та благодійним внескам.
Денис
і Ukraine Frontline Media Platform
допомагають іноземним журналістам розповідати правду про російське вторгнення
Ukraine Frontline Media Platform – координаційна медіаплатформа, яка надає логістичну підтримку та інформаційний супровід іноземним журналістам в прифронтових областях під час воєнного стану. А також допомагає з підготовкою та розповсюдженням найважливішої та найактуальнішої інформації про Україну.
“Вже з перших днів повномасштабного вторгнення росії наша команда ГО “Платформа Публічної Дипломатії” почала давати коментарі іноземним ЗМІ. Згодом, журналісти, які приїжджали з-за кордону, почали звертатися до нас по допомогу з пошуком героїв на місцях та логістикою. І ми побачили, що є потреба в системній координації”, – розповідає Денис Ганжа, співзасновник проєкту UFMP.
“Коли іноземний журналіст приїжджає в Україну, йому треба дати максимум вражень. Щоб він за 10 днів зробив 10 історій, а не, до прикладу, 5. І щоб в нього було бажання повертатись”.
У команді зараз працює 10 людей, за цей час вдалося дати більше 250 коментарів міжнародним медіа та опрацювати близько пів тисячі запитів щодо організації роботи для журналістів.
“Всі приїжджають у пошуках сенсацій. Чи то з фронту, чи то з кабінету Президента. Є такі, хто готовий їхати знімати у найгарячіші точки, а є й такі, хто боїться приїжджати в Київ. Помітив, що навіть коли приїжджають воєнкори, які працювали в Ірані, Сирії, Афганістані – вони не завжди розуміють, що тут все набагато серйозніше. Тому так важливо продовжувати говорити про Україну, розповідати світу про нас. Звісно, я не за таких умов хотів би співпрацювати з CNN чи BBC, але дуже ціную те, що кожен такий матеріал, якому ми допомагаємо статись, бачить аудиторія у декілька мільйонів”, – додає Денис.
Солом’янські котики
благодійний фонд
допомагають захисникам, рятувальникам і цивільним; фокус на тактичній медицині та розмінуванні
“За кілька днів до повномасштабної війни, коли ситуація вже була дуже напруженою, зібралися з нашими активістами та обговорили алгоритм дій. Тож 24-го лютого ми вже уявляли, принаймні, де маємо збиратись”, – говорить Ксенія, співзасновниця ініціативи.
“Котики” в перші тижні реагували на оперативні запити: завозили ліки людям старшого віку, знаходили бронежилети для військових, зводили барикади. Після того, як ЗСУ звільнили Київську область, зосередились на інших напрямках: почали співпрацювати із саперами та проводити навчання з тактичної медицини для військових і цивільних.
У напрямку тактичної медицини співпрацюють з МОЗ: так, “котики” організовують для військових навчання, а Міністерство забезпечує аптечками тих, хто навчання пройшов.
Нещодавно запустили новий проєкт: міні-уроки з мінної безпеки для цивільних. Валентин, співзасновник проєкту додає: “Ці уроки відбуваються у форматі фестивалю, тому що ми пропонуємо кілька активностей. Наша головна мета – це навчити, дати людям знання, як виявляти вибухонебезпечні предмети, як із ними поводитись. До того ж пропонуємо активності, які мають напіврозважальний характер. Наприклад, дітям даємо можливість пошукати кришечки металошукачем чи покидати саперні гачки. Це не тільки про навчання і безпеку, а й про проведення часу, бо в людей є на це запит”.
Павло
військовослужбовець, зоозахисник
захищає людей і тварин
До повномасштабного вторгнення росії Павло Вишебаба разом із однодумцями-зоозахисниками та екологами започаткував антихутряний рух в Україні. За кілька років діяльності його Кампанія ХутроOFF
добилася судової заборони на діяльність однієї хутроферми на Житомирщині, зупинила будівництво 4 нових хутроферм на Львівщині, зібрала рекордну кількість голосів на сайті ВР під петицією за заборону хутроферм. А ще команда Павла розробила законопроєкт за заборону хутроферм в Україні та отримала підтримку антихутряного законопроекту від депутатів Європарламенту з 13 країн Європи.
Зараз Кампанія ХутроOFF рятує покинутих та понівечених війною тварин: передає корми у гарячі точки, установлює годівниці у прифронтових містах і селах, прилаштовує тих, хто лишився без дому.
“Тварини на війні – складна тема. За стражданнями людей їх біди часто не помічають, а вони як діти – не можуть себе захистити, особливо налякані вибухами, потерпають від нестачі води та їжі і гинуть навіть від легких ушкоджень – бо немає кому доправити до ветеринара”, – каже Павло.
Катерина
і українська молодіжна діаспора
допомагають українцям та українкам у різних країнах світу
Молодіжні діаспори по всьому світу на початку повномасштабної війни росії проти України об’єдналися для допомоги українцям. Вже в перші дні березня Світовий конгрес українських молодіжних організацій (СКУМО) написали на своїй сторінці, що біженці з України можуть звертатися до організації з усіх питань під час виїзду за кордон.
Представники молодіжних організацій Молдови й Румунії надавали усю можливу підтримку на кордоні та забезпечували допомогу у подальших потребах. СКУМО на волонтерській основі продовжують підтримувати внутрішньо переміщених осіб та біженців з України.
“Наші волонтери зв‘язувалися з українцями, котрі залишали нам свої контактні дані і уточнювали всю необхідну інформацію, передавали тим особам, які могли вирішити їхнє питання і знаходилися на зв‘язку. Робота це дуже стресова й емоційно виснажлива, бо ж багато українців, які зверталися до нас, вибиралися з тимчасово окупованих територій, це свій емоційний контекст. Вся робота відбувалася в турбулентному режимі й під великим тиском. Оскільки деякі українці виходили з нами на зв’язок тільки після перетину кордону з Грузією і потребували житло за лічені години. Ми справлялися і з такими запитами”, – розповідає Катерина Козак, яка очолює грузинську волонтерську групу «Світанок».
Волонтери української молодіжної діаспори по всьому світу допомагають українцям з харчуванням, ліками, супроводом по країні, збирають гуманітарні передачі для людей на тимчасово окупованих територіях та купують військову амуніцію. Також проводять фестивалі, щоб об’єднати українську молодь з усієї Європи, яка змушена зараз перебувати за кордоном через військову агресію росії.
Євген
український Форрест Гамп
поки йшов, зібрав мільйон
З Києва – до Запоріжжя. Пішки. Євген Цілик наважився на такий виклик, щоб зібрати 1 000 000 грн для ЗСУ та відновлення Чернігівщини.
"Я багато їздив з волонтерами, які зараз займаються відбудовою сіл Чернігівщини. Вони спочатку возили гуманітарну допомогу до постраждалих сіл, потім – будматеріали. Пізніше у вільний час стали приїжджати та ремонтувати людям будинки". Євген і сам був на Чернігівщині – двічі. З волонтерами ж провів два місяці повномасштабної війни, пліч-о-пліч, тому і вирішив їм допомогти.
Євген проходив близько 30 кілометрів щодня. Ночував у наметі або у мешканців населених пунктів, які запрошували до себе. “Ця історія про легендарний обмін, моїх колін, спини і сили духу на ваші донати. Так, я трохи схуд, буваю голодним, холодним, промоклим від лютої зливи, спеченим від скаженого сонця. Проте завдяки вам я вперся, а значить дійду”, – написав на своїй сторінці Євген.
Двадцять три дні в дорозі, і ось, свій 20-й день народження хлопець зустрів у Запоріжжі. 31-го липня він написав, що ціль досягнуто – збір на мільйон гривень закритий.
Леся
і молодіжна рада громади на Тернопільщині
що буде, якщо в руках у молоді опиниться один мільйон гривень?
Прилади нічного бачення, військове взуття, плитоноски, тактичні рукавиці, автомобілі, джгути-турнікети, аптечки для військових – саме це закуповує оперативний Штаб молоді при Молодіжному Конгресі Зборівської міської ради.
До повномасштабної війни Молодіжна рада консультувала владу з різноманітних питань, які безпосередньо стосувались молоді, організовували зустрічі й тренінги, навчали й навчались. Після 24-го лютого до цих завдань додалось і військове волонтерство.
“Дуже новий досвід, – ділиться Леся Голояд, голова Молодіжного конгресу Зборова, – до цього ми витрачали кошти на канцелярію, настільні ігри, офісну техніку. А тепер – купуємо автомобілі чи військову амуніцію”.
Крім цього, хлопці й дівчата Молодіжної ради їздять у міста і селища, які знаходяться поруч з лінією фронту. Туди – везуть гуманітарну допомогу, яку допомагають збирати мешканці Зборова, а звідти – евакуйовують людей, а одного разу вивозили автомобілем трьох дорослих вівчарок.
Леся додає: “Ядро нашої організації – школярі 10-11 класів. Помітила, що старші ставляться до різних волонтерських ініціатив часто з певним скептицизмом, намагаються зрозуміти, в чому ж наша вигода. А молодші – отримують задоволення від самого факту причетності до великих і класних справ. Нам, врешті, буде про що розповідати наступним поколінням”.
СпівДія
спільнота для взаємодопомоги
платформа, яка об’єднує сім напрямів діяльності та понад 20 хабів
СпівДія – це об’єднання багатьох громадських та молодіжних організацій у різних регіонах України.
“Хтось займався бізнесом, хтось працював в IT, хтось – в освіті. Були також люди з громадського та державного секторів. У момент повномасштабного вторгнення ці люди об’єдналися навколо бажання бути корисними країні та створили IT-платформу. Ідея сформувалася першого березня, а вже п’ятого портал запустили”, – розповідають в організації.
Почали з гуманітарного напрямку, але поступово додавались і нові сфери: СпівДія.Підприємці, СпівДія.Працевлаштування, СпівДія заради дітей, юридична та психологічна підтримка, шелтери. За час повномасштабної війни, СпівДія відкрила свої представництва у 18 областях на базі молодіжних центрів.
“Нам вдалося не тільки налагодити роботу гуманітарного напряму, що вирішує проблеми “тут і зараз”, але й запустити низку проєктів “про завтра”. Це й допомога з працевлаштуванням, і підтримка малого та середнього бізнесу, і психологічна та юридична допомога, і СпівДія заради дітей – один із найбільших наших проєктів, що опікується психоемоційною підтримкою та неформальною освітою дітей. Все це формує екосистему СпівДії – мережу підтримки українців українцями.”
Якщо говорити цифрами, то лише по гуманітарному напряму СпівДія виконала понад 90 тисяч заявок від тих, хто цього потребував.
Анастасія
і медіа для біженців
допомагають адаптуватися у новій країні
До 24-го лютого Анастасія навчалась у Запорізькій школі, цікавилась журналістикою, писала статті, знімала і монтувала відео, а ще – вела свій блог з медіаграмотності “Інструкції з виживання”. Розповідала простою мовою про інформаційну бульбашку, інформаційну гігієну, хейт у соцмережах. 24-го лютого мав вийти новий випуск.
Насті з мамою вдалося виїхати в Чехію. Там одразу почали волонтерити: пішли в гуманітарний штаб, куди чехи приносили допомогу для українців.
“І тоді у мами виникла ідея – зібрати інших журналістів з України, які з початком повномасштабної війни знайшли прихисток в Чехії, та створити медіа для українських біженців. Щоб ця новостворена редакція допомагала в адаптації, адже питань дуже багато: як віддати дитину в школу, де вивчати мову, як розв'язувати побутові проблеми, якщо мову поки що не знаєш. Так виникло медіа ProUkraїnu, й за це ми дуже вдячні чеським колегам, які надали техніку та приміщення”.
“Для мене дуже важливо мати змогу допомагати тим, хто, як і я, був вимушений тікати від війни”, – каже Настя.
Любомир
і молодіжна рада Бучі
навчають безпеці та як надавати першу допомогу
Молодіжна рада Бучі об’єднала не тільки молодь, а й усю громаду. Вже у квітні, одразу після звільнення Київщини, хлопці й дівчата почали долучатися до роботи гуманітарного штабу, який організувала міська влада.
“Частина мешканців вже на той час повернулися, частина ще вагались: не знали, як тут справи. Більшість були розгублені. Ми хотіли якось підтримати людей та показати, що у Бучі життя відновлюється”, – каже Любомир Джанов, голова молодіжної ради Бучанської МТГ. Так виникла ідея створити карту місць, які вже відкрилися та працюють: користуючись нею, бучанці могли знайти місця, де випити каву, зробити зачіску, полагодити техніку, а також знайти найближчий шиномонтаж.
Зараз фокус уваги Молодіжної ради Бучі – на організації безпекових тренінгах. Всі охочі, за донат на ЗСУ, можуть пройти тренінг “Алгоритми надання першої допомоги”, та дізнатися, як користуватися турнікетом, накладати пов’язку, робити тампонування чи серцево-легеневу реанімацію та якими мають бути перші дії під час інфаркту чи інсульту.
“Ці тренінги для всіх вікових груп, бо ми розуміємо, що зараз ключовою темою є безпека. Та разом із цим стараємось повертатися до розвитку молодіжної тусовки, адже якщо ми не будемо розвивати соціальну та культурну сфери нашої громади, пустимо все на самоплив, є ризик, що в культурному плані ми повернемось у 90-ті. Цього б не хотілося”, – каже хлопець.
Любомир додає, що двигуном для молодіжного волонтерства є шалене бажання наближати перемогу, бути корисним та не стояти осторонь.
Ірина
і Чернігівський обласний молодіжний центр
відновлюють молодіжну роботу в умовах травми
Чернігівський обласний молодіжний центр і сам по собі цілком міг би стати героєм фільму. Ця будівля була свідком початку другої світової війни та відновлення міста після її закінчення. Тут мешканці міста слухали музику у виконанні оркестру, танцювали, знайомились. Це був єдиний міський кінотеатр упродовж всього післявоєнного періоду.
Зараз це молодіжний хаб. До 24-го лютого молодь тут отримувала допомогу у виборі майбутньої професії. Тут влаштовували лекції, фестивалі і навіть рок-концерти. Проходили прем’єрні покази фільмів та презентації книжок.
Та приміщення МЦ було зруйновано внаслідок ракетного удару 27-го лютого.
“Незважаючи на суттєві руйнування самого приміщення, команда центру продовжує роботу з молоддю, хоч вже і в іншому місці, – розповідає Ірина Сімонова, директорка молодіжного центру. – Молодіжна спільнота об'єдналась, адже для кожного з нас було вкрай важливо включитися в діяльність. Це дає можливість бути корисним, залученим, відчувати, що можеш робити щось у цьому хаосі”.
Гуманітарна допомога, організація роботи шелтерів, робота з ВПО стали першим майданчиком для активної молоді на базі молодіжних центрів. Але важливим лишається відновлення молодіжної роботи в нових умовах, враховуючи тему травми. Над цим Чернігівський обласний молодіжний центр активно працює, влаштовуючи тренінги для працівників, які працюють з молоддю. Крім того, сама команда центру наразі об’єднана довкола Співдія хабу та проводить майстер-класи, заняття для наймолодших та підлітків.
ГУРКІТ
молодіжний центр на Рівненщині
тусовка місцевої молоді і ВПО
Молодіжний центр у м. Вараш Рівненської області почав працювати минулого року. Передусім місце мало стати зручною платформою, щоб молодь могла тут зустрічатися, разом робити круті проєкти, відчувати підтримку одні одних. Спойлер: молодіжному центру “Гуркіт” все це вдалось! От тільки не зовсім так, як це уявлялося на початку.
“Перші дні повномасштабної війни ми були в паніці. Наш директор одразу пішов у ТрО, я пішла волонтерити у новостворений волонтерський хаб, наша проєктна менеджерка Вікторія писала листи міжнародним організаціям з проханням про допомогу”, – згадує Даша, менеджерка з комунікацій.
Згодом почали налагоджувати роботу МЦ, адже потрібна була підтримка не тільки місцевим хлопцям і дівчатам, а й ВПО. Так у центрі уваги МЦ опинилися тренінги, практики для психічного здоров’я. Та найважливішою стала сама можливість бути разом із тими, хто розуміє і підтримує. Гуркіт почав ставати чимось більшим, аніж просто центром для молоді. Тут знаходять друзів, проходять тренінги надання медичної допомоги, влаштовують зустрічі з військовими, підприємцями, волонтерами. Також вчать, як запускати власні проєкти та втілювати ідеї.
Галина
рятувала маріупольців від окупантів
від хліба до пакетів для вбитих
У перші ж дні повномасштабного нападу росії Галина зібралася разом із активістами у міському хабі Халабуда:
“Облаштовували простір для продуктів та інших речей, які маріупольці відразу почали приносити до нас, пам’ятаючи 2014-15 роки. Тоді думала, що допомога буде військовим, а не місцевим, не вірила, що можна знищити місто та вбивати людей, як терористи. Тоді ж продумали план, як облаштувати тимчасове сховище”.
Далі разом із мікробізнесом Галина з волонтерами облаштували три склади з продуктами, медикаментами, гігієничними засобами, одягом і почали видавати цю акумульовану допомогу військовим та першим постраждалим. Через хаб проходило до 2 тисяч людей за день.
“За майже місяць нашої волонтерської роботи 25 тисяч маріупольців отримали допомогу, разом із ними – всі підрозділи ЗСУ та добробати, силові структури міста й області. За місяць довкола нас об’єдналися більше 200 волонтерів, частина з яких потім опинилися в Оленівці”, – розповідає Галина.
Волонтери налагодили випікання хліба, поки були дріжджі та газ, потім готували на електриці від генератора, а далі – просто на вогнищі пекли лаваші. Їх роздавали військовим, цивільним і доставляли на Азовсталь, коли там переховувалися маріупольці і ще була можливість проїзду.
Також доставляли їжу та продукти у більшість великих шелтерів, які почали з’являтися у місті з ініціативи самих маріупольців (у Драмтеатр зокрема).
“Допомагали із поставками ліків, а пізніше – пакетів для трупів у госпіталь, а коли почало прилітати близько й у нас з’являлися перші поранені (спочатку – мешканці сусідніх будинків, а потім і наші волонтери), ми швидко облаштували медичний куточок зі стерильними матеріалами, яскравою лампою та шовним матеріалом. Домовились, аби у нас чергували медики – патологоанатом, стоматолог і ветеринар”, – розповідає дівчина.
Галині вдалося евакуюватися і зараз вона допомагає розвивати Халабуду в Запоріжжі – там проводять курси і тренінги, займаються допомогою військовим.
“Також у Львові та області допомагаю розвитку молоді – місцевої і переселенцям, а також релокованим активістам з Приазов’я. Використовую свій досвід для того, щоб допомогти іншим і намагаюсь не думати про моє місто”, – каже Галина.
Анастасія
і PR Army
команда піарників і піарниць, які розповідають світові правду про повномасштабну війну росії проти України
“Ми об’єдналися у PR Army в перші години повномасштабного вторгнення росії в Україну. Усі понад 300 волонтерів, долучаючись дійсно щохвилини, мали спільну мету – перемогти шляхом поширення правди”, – розповідає співзасновниця Анастасія Попандопулос.
Волонтерська ініціатива налічує більш ніж 300 українських комунікаційників, які публікують матеріали про Україну в понад 2000 іноземних медіа, зокрема The New York Times, The Guardian, Fox News, Washington Post, в 74 країнах світу.
“Ми є спільнотою фахівців з PR, комунікацій та маркетингу в різних сферах: IT, медіа, креативна індустрія, освіта, некомерційні організації, уряд тощо. Наші координатори мають понад 10 років досвіду в глобальних комунікаціях. А наші завдання: виграти інформаційну війну проти російської федерації та її союзників, забезпечити репутацію України як рівноправної європейської демократичної країни”, – розповідає Анастасія.
Між собою волонтери називають себе агенцією, головний і єдиний клієнт якої – Україна. Щоб вирівняти головні меседжі, які несуть у маси, піарники звіряються із владою, втім, залишаючись незалежною організацією.
Серед головних тем публікацій PR Army – посилення санкцій проти росії та припинення бізнесу з країною-агресором. “Санкції, економічний бойкот і нафтогазове ембарго також мають вирішальне значення для того, щоб зупинити російське вторгнення. Також багато пишуть про необхідність фінансової допомоги для відновлення деокупованих територій. Окрема важлива тема – примусова депортація дітей в рф.
“Наші контакти, наративи та історії згадувалися в понад 5000 публікаціях у 74 країнах (згідно з LOOQME). За останні 8 місяців ми розвинули велику мережу журналістів, експертів, піарників та волонтерів, яка стала справжнім інформаційним фронтом”, – завершує Анастасія.
Офіс Дій | Action Office
спільнота активістів
допомагають тим, хто допомагає іншим
Офіс Дій до початку повномасштабної війни об’єднували активістів зі східної та центральної Європи та Азії, запускали освітні проєкти в Україні та Грузії, втілювали правозахисні та адвокаційні проєкти, спрямовані на допомогу заручникам Кремля, українським та білоруським політв’язням.
“24-го лютого ми побачили, що будемо ефективні на волонтерському фронті. У перші дні повномасштабного вторгнення росії ми організували відправлення близько 60 евакуаційних автобусів з різних міст, допомогли вивезти у Львів та за кордон понад 3000 людей. Ми також закуповували та передавали на фронт медичне обладнання та гуманітарну допомогу”, – розповідають в Офісі Дій.
Та згодом, коли запитів на евакуацію стало менше, команда вирішила зосередитись на підтримці тих, хто активно допомагає Україні, і запустили власну стипендійну програму. Протягом трьох місяців учасники, яких відбирають для участі в цій програмі, отримують фінансову, менторську та психологічну підтримку.
“Дуже важливо сьогодні підтримувати нашу армію, але так само на часі й інші питання: серед наших стипендіатів є ті, хто займаються допомогою матерям, ВПО, тваринам, готують вегетаріанську їжу для військових, займаються культурними проєктами.
Сьогодні ми надаємо конкретні інструменти волонтерам та всім, хто відносно нещодавно почав свій шлях у громадському активізмі чи включився в допомогу Україні на своєму фронті. Через події, тренінги, дискусії та інші можливості, ми допомагаємо всім, хто хоче стати більш ефективним у своїй роботі. У майбутньому ми націлені на підтримку мережі активних українців у Європі та світі”.
Тетяна
майстриня з Криму
відтворює “кам’яні вишиванки” Нової Каховки
Майстриня Тетяна Болгарова, котра виїхала з тимчасово окупованої Херсонщини, створює панно з “камʼяними вишиванками” технікою обʼємної килимової вишивки.
“Кам'яні вишиванки” називають архітектурним дивом, знаходяться вони у Новій Каховці.
“Це різьблені та ліплені орнаменти, які прикрашають будинки. Створили їх у 50-х роках 20-го століття за ескізами Григорія Довженка та інших художників. Дві тисячі квадратних метрів українських орнаментів. В останні роки вже занедбане архітектурне мереживо почали відновлювати волонтери. Але почалася повномасштабна війна. І хто знає, чим закінчиться вона для орнаментів”, – пояснює Тетяна.
Ідея відтворити “кам’яні вишиванки” у текстилі прийшла спонтанно:
“Хочу спробувати підтримати вас своєю творчістю і подякувати Херсонщині за те, що прихистила свого часу нас, кримчан. І якось несподівано для мене самої народилася ідея – а чи не зробити мені панно з кам'яними вишиванками у текстилі за допомогою об'ємної килимової вишивки? Раз я не можу зараз працювати з глиною, але є доступ до ниток. Зібрала фото вишиванок в інтернеті, зробила дерев'яну раму, купила тканину та нитки. І ось готове перше панно розміром 195х48 см. На його виготовлення у мене пішов тиждень і 9 кілометрів пряжі”.
Про Херсон Тетяна каже так: “Це місто, до якого за останні 6 років ми із сином встигли звикнути і почали вважати своїм. Ми знову біженці. Виїхавши у 2014 році з Криму з двома сумками, вийшовши із зони комфорту, я так і не змогла до неї повернутися. Мій син із 6 років звик жити без свого затишного дому. В 2020 я втратила обох батьків, з різницею у три місяці. На моїх очах у них згасала надія і віра, що вони знову колись будуть жити в Україні. А без надії і віри – це не життя. За 4 місяці в окупації в Херсоні я побачила це і в очах у багатьох місцевих.
Я виїхала. Щоб вивезти сина. Щоб щось змінити. Щоб розказати світові про Україну. Щоб на мітингах вигукувати "Слава Україні!" і "Україна понад усе!". Щоб європейці чули і пам'ятали це слово – Україна”.
Оксана
і Гості
ініціатива для допомоги вимушеним переселенцям
Львівський проєкт Гості заснувала волонтерська команда Save Ukraine, яка продовжує допомагати цивільним та військовим. Гості підтримували вимушених переселенців у перші, найкритичніші, місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну.
У рамках Гостей діяли такі напрями:
допомога з пошуком і заселенням у прихистки Львова
допомога у пошуку місця/кімнати/квартири для людей з індивідуальними потребами (з інвалідністю, літнім людям тощо)
допомога продуктами, які надавали партнери проєкту
надання психологічної допомоги ВПО і волонтерам у прихистках, проведення лекцій, тренінгів
“Команду зібрала сила Фейсбуку, коли ти пишеш пост, що потрібні волонтери в команду, а тобі ставлять тридцять + під постом. Люди різні – це і аналітикиня, і продюсер трансляцій, і PRниця, а власне психологічний напрям вела безпосередньо психологиня”, – розповідає керівниця Оксана Комінко.
У перші місяці роботи головний акцент був на розселенні великої кількості людей, які тікали від війни, а через 3-4 місяці основними напрямами стали допомога продуктами на психологічна підтримка, адже потік людей до того часу вже скоротився.
“Проєкт завершили, тому що поточні напрями діяльності були вже майже не актуальні – проблем з поселенням немає, прихистки вже налагодили канали отримання продуктів та іншої допомоги, на психологічну допомогу теж зменшився попит. Завершили проєкт теплом і вдячністю один одному за всю зроблену роботу, адже зробили ми багато – наприклад, поселили близько 1400 людей і передали більше 10 тонн гуманітарної допомоги”, – підсумовує Оксана.
Леся
і Центр рівних можливостей на Франківщині
від мікрохвильовок до критичного мислення
Центр рівних можливостей в смт Богородчани Івано-Франківської області – це громадська організація, яка допомагає жінкам та дітям, постраждалим від російського вторгнення.
До початку повномасштабної війни команда ГО “Центр рівних можливостей” втілювали проєкти з посилення гендерної рівності, допомагали жінкам та дівчатам-підліткам.
“Вже з перших днів ми почали активно працювати з ВПО, яких у місті ставало все більше. При цьому старались не “загубити” нашу основну аудиторію”, – розповідає Леся Клим’юк, засновниця ГО.
Вони облаштовували шелтери всім необхідним для комфортного проживання: від подушок і ковдр до холодильників й мікрохвильовок, готували консервацію і булочки з вишнями, допомагали з пошуком лікарів, юристів, ветеринарів.
Зараз також займаються інтеграцією та соціалізацією ВПО.
“З опитування ми дізналися, що 30% тих, хто приїхали, мають намір залишатися тут на довгий час. Тож маємо створити комфортні умови для них, більш активно долучати до життя громади”, – каже Леся.
У самому центрі знайшлося місце (і час!) і для психологічної складової: спортивні змагання, практики й вправи для психічного розвантаження. Нещодавно запустили курс із критичного мислення та медіаграмотності.
Леся додає: “Коли жінки, молодь приходять на заходи, діляться емоціями, болем, тим, що пережили – це дуже цінно для нас. Ми бачимо, що знайшли ключик до них і вони можуть нам відкритися. Це значить, ми рухаємось у правильному напрямку. Але це не завжди легко емоційно.
Я надихаюся людьми, які приїхали сюди, й, попри свої втрати, болі, вони залишаються людяними, відкритими й рухаються далі. Як можна зневіритись, якщо я знаю особисто громадських активістів, котрі нещодавно самі виїхали з Херсону, а вже продовжують свою роботу? Мене тримає віра у спільну перемогу, у спільні зусилля”.
Анастасія
і Кар’єрний хаб
допомагають українцям, котрі втратили роботу
Не знати, ким хочеш бути, коли виростеш – не соромно. Вагатись, перебирати професії, переживати, що не знаєш, що тобі підійде – у цьому немає нічого страшного. Та головне, що цю задачу із зірочкою – вибір професії – є кому допомогти вирішувати.
Саме цим займалася команда Career Hub – платформи, яка допомагала хлопцям і дівчатам визначитися з роботою мрії. Та з початком повномасштабної війни фокус уваги дещо змінився.
“Через війну росії проти України до країн Європейського Союзу емігрувало майже 10 мільйонів українців. Не всі українські роботодавці та компанії здійснили релокейт, понад те – деяким компаніям довелося припинити свою діяльність. Більшість українців, на жаль, втратили фінансову стабільність, робоче місце та фінансову подушку, тож питання відновлення цієї стабільності, пошуку нової роботи та самореалізації для них є на першому місці”, – каже Анастасія Голотенко, координаторка Career Hub, психологиня, кар'єрна консультантка.
Так команда вирішила запустити авторський проєкт “Career Counselling for Ukrainians” з кар’єрного онлайн-консультування за участі кар’єрних консультантів та HR- ів зі всієї Європи.
Ті, хто вимушено покинули свій дім, потребували не тільки консультацій щодо роботи, а й психологічної підтримки. І Career Hub створив таку можливість для всіх охочих.
“Під час війни працюю над ментальним здоров'ям молоді: організувала і веду онлайн-групу психологічної допомоги. Допомагаю краще справлятися зі складними емоційними станами 55 молодим людям”, – каже Анастасія.
Павло
громадський діяч, керівник громадської організації «Центр розвитку вуличних культур», волонтер
проєкт «Місто-герой» – мерч, кошти від продажу якого йдуть на ЗСУ
До початку повномасштабної війни Павло був музичним продюсером, яскравим представником вуличних культур. У своїй студії звукозапису він допомагав створювати хіт «Гуси» Вельбоя. Окрім того – керував громадською організацією «Центр розвитку вуличних культур», що допомагає молоді проводити своє дозвілля у провінційних містечках раціонально та змістовно.
24 лютого змінило його життя, як і життя інших. Зараз Павло − один із найактивніших та найдієвіших волонтерів Охтирщини. Закупівля захисного обладнання для військових, тепловізори, біноклі, аптечки та гуманітарна допомога цивільним – тепер це його основна діяльність.
Разом із друзями Павло шиє підсумки, закуповує медикаменти та формує аптечки для військових. Під час активних бойових дій на території громади Павло, разом із молоддю міста, розвозив гуманітарну допомогу літнім людям, залучав знайомих та партнерів із-за кордону до збору коштів на потреби ЗСУ.
У найважчі березневі дні повномасштабної війни, під час бомбардувань російськими окупантами Охтирки, у Павла разом із друзями виникла ідея створити мерч «Місто-герой». Це авторський малюнок пляшки «коктейлю Молотова» або бандера-смузі. В Охтирці їх робили для росіян у найпоширенішій у місті тарі – банках з-під охтирського пива. Тепер футболки із цим артом користуються попитом не тільки в Охтирці – їх замовляють навіть з Європи. Частина коштів від продажу йде на потреби Збройних Сил України та територіальної оборони.
Павло каже, що його надихають та мотивують люди. Так склалося, що багато його друзів зараз на нульових позиціях, тому він хоче бути максимально корисним для них, хоче, щоб вони знали, що ми в тилу дуже хвилюємось за них та тримаємо свої позиції.
Головний урок, який йому вдалося засвоїти останнім часом – ніколи не треба забувати, завдяки кому ми прокидаємося кожного ранку.
Дмитро
майстер спорту України міжнародного класу, член збірної команди України з лижних перегонів та біатлону серед осіб з порушеннями зору
«Благодійний фонд «Кожен з нас Чемпіон» – благодійна організація, що надає і перевозить гуманітарну допомогу
Дмитро – спортсмен і раніше жив за чітким спортивним режимом: здоровий сон, правильний раціон – все заради підготовки до Паралімпійських Ігор 2022. Після 24 лютого до цього додалася ще й волонтерська діяльність. Тепер не завжди вдається мати здоровий сон і правильний раціон, але мета все ж виправдовує засоби.
Під час повномасштабної війни росії проти України Дмитрові вдалося стати чемпіоном та багаторазовим бронзовим призером ХІІІ зимових Паралімпійських ігор 2022, які проходили з 4 по 13 березня 2022 року у Пекіні (Китай). Навіть свою перемогу спортсмен зміг конвертувати на допомогу ЗСУ – його медаль продали на благодійному аукціоні за 5300 доларів США, всі виручені кошти пішли на потреби армії.
Також, спільними зусиллями з іноземними спортсменами, Дмитру вдалося передати військовим медикаменти й аптечки.
Фонд, з яким співпрацює Дмитро, також перевозить гуманітарну допомогу. Із середини квітня до кінця травня він доставив близько 6-ти тон гумдопомоги та ліків із західної України до Чернігова для потреб ЗСУ і цивільного населення.
За час повномасштабної війни Дмитро зрозумів, що, навіть працюючи на хорошу справу, не вдається бути хорошим для всіх, але це не має тебе зупиняти.
Як у спорті, так і у волонтерській діяльності, віра в нашу армію і президента та бажання жити в цій країні допомагає Дмитрові працювати далі. Його мотивує віра в перемогу і нашу країну. Активістам хлопець радить підтримувати свій незламний дух добрими справами і далі, оточувати себе щирими людьми, і, як би то важко не було, але знаходити позитив у речах чи діях.
Владислав, Дар’я, Максим, Денис
команда молодіжної ради при Сумській обласній державній адміністрації
проєкт @SumkaRegionBot – телеграм-бот для отримання інформації із перевірених джерел на Сумщині
Від 24 лютого час став йти повільніше і кожна хвилина почала мати свою ціну, – діляться враженнями волонтери із Сумщини. Війна змінила їхні плани, з’явилися нові виклики. Проте дівчата і хлопці налаштовані досить оптимістично, адже бачать досить конкретні результати своєї роботи.
Вони розробили telegram-bot, який допомагає людям знаходити потрібну інформацію із надійних джерел. Бот має 11 розділів зі структурованою інформацією: «Що працює в моєму місті?» серед 21 громади Сумщини, «Офіційні джерела», «Екстрена ситуація», «Психологічна допомога», «Почув тривогу», «Евакуація», «Допомога», «Рух транспорту», «Пошук роботи», «Про нас» та «Зворотній зв’язок».
Від березня до липня @SumkaRegionBot охопив понад 25 тисяч користувачів та не раз рятував людей у критичних ситуаціях. Наприклад, одна дівчина, завдяки боту, змогла знайти важкодоступні ліки для своєї бабусі. Водії зменшили час на пошук палива, бо дізнавались, на якій АЗС можна зараз заправити авто. Завдяки боту люди, що вимушено переїхали до міст Сумської області, змогли краще адаптуватися та зорієнтуватися на новому місці.
Такі історії надзвичайно мотивують команду розробників та надихають працювати далі. Навіть коли важко, вони завжди згадують заради чого працюють. Колегам-активістам радять не забувати про себе, приділяти час для відновлення власних сил, адже без власного внутрішнього ресурсу людина не зможе допомагати іншим.
Юрій
волонтер. Маріуполь, Донецька область, переїхав до Мукачево та Хмельницького
«Заходи» – громадська організація, що займається вирішенням гуманітарних проблем та допомогою ВПО
До 24 лютого Юрій жив у Маріуполі. Він мав власний бізнес, житло, машину. З початком повномасштабної війни він втратив усе це. Зараз живе у прихистку в Мукачеві та допомагає людям, які, як і він, опинилися у складній життєвій ситуації через війну.
Майже 90% свого часу Юрій приділяє роботі. З квітня до травня його організація займалася вирішенням гуманітарних проблем, надсилала адресну гуманітарну допомогу. Зараз їм вдалося підтримати понад 300 людей.
Також від травня Юрій з колегами відкрили центри для ВПО в Хмельницькому та Мукачевому та почали реконструювати табір для дітей, батьків та молоді. У серпні вже планується перший заїзд.
Зважаючи на нові обставини, Юрій радить українським активістам намагатися працювати ще ефективніше, шукати і залучати нові партнерства та нових людей. Проте, слід тверезо оцінювати свої можливості. Звичайно, під час війни всі намагаються допомогти чим завгодно, але найкраще вам вдасться те, де ви компетентні, – вважає волонтер.
Особисто його мотивує працювати думка, що люди в підвалах, під обстрілами, не зможуть зробити того, що люди у відносній безпеці. “Військові на передовій захищають нас для того, щоб ми могли робити добрі справи в тилу” – вважає Юрій.
Катерина
активістка, волонтерка
Молодіжна рада Запорізького регіону – формує та передає гуманітарну допомогу для залізничників, які залишилися на окупованих та прифронтових територіях, організовує їхню евакуацію
Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України ніхто не знав, що робити і як діяти, – ділиться враженнями Катерина, активістка із Запорізької області. Саме згуртованість допомогла їхній волонтерській команді оперативно, з перших днів, організувати збір теплого одягу, плащів, взуття, карематів для ТРО Запоріжжя та ТРО Полог, допомагати організовувати блокпости, плести маскувальні сітки, шукати посуд, допомагати продуктами харчування.
З перших днів вони допомагали в організації евакуації мешканців міста та області, пізніше – організовували евакуацію залізничників та членів їх сімей поїздами із залізничного вокзалу Запоріжжя.
Із середини березня та до початку червня Запорізька профспілкова організація формувала та передавала гуманітарну допомогу для залізничників, які залишилися на окупованих та прифронтових територіях, здебільшого це були Пологи, Гуляйполе, Оріхів, Комишуваха. А молоді активісти займалися розвантаженням, перевезенням та сортуванням гуманітарних вантажів.
За сприяння закордонних партнерів вдалося передати колегам-залізничникам, які вступили до лав ЗСУ, аптечки, препарати для очищення води, павербанки, рації, тактичну амуніцію. Наразі організація допомагає залізничникам, які виїхали з непідконтрольних територій до Запоріжжя.
Катерині, разом із колегами, вдалося заручитися підтримкою іноземних волонтерських організацій, що налагодили доставку гуманітарної допомоги з-за кордону. Завдяки цьому запорізькі волонтери змогли передати допомогу у Чернігівську область.
Катерина вважає, що у кожного свій фронт, але всі ми робимо одну справу – наближаємо нашу перемогу. Тут і зараз ми створюємо історію, і від нас залежить, яка вона буде.
Наталія
волонтерка, художниця
проєкт «Ангели на війні» та інші авторські художні проєкти, кошти з яких перераховуються на ЗСУ
Наталія каже, що її життя до і після 24 лютого майже не відрізняється, адже вона і до повномасштабної війни активно займалася волонтерством та громадською діяльністю, поєднуючи їх із роботою та спортом. Після 24 лютого цього стало ще більше, і до всього іншого додалася ще й творчість.
Від початку повномасштабної війни волонтерка сортувала та надсилала гуманітарну допомогу, надавала консультації ВПО на гарячій лінії, але згодом розуміла, що здатна на більше.
Зараз Наталія створює картини у стилі барельєф на продаж, а кошти перераховує на потреби ЗСУ. Також вона, разом із колегами, організовує благодійні та просвітницькі івенти та працює з ВПО у проєкті від УВКБ ООН.
Наразі найбільше вона пишається проєктом «Ангели на війні», що складається із модульних картин. На онлайн-аукціоні його продали за 20 000 грн – всі виручені кошти передали на потреби для 4 механізованого батальйону, окремого гранатометного взводу та Президентського полку.
Особистою мотивацією Наталії стало те, що важлива для неї людина, яка завжди вірила і підтримувала її у творчості, зараз перебуває на передовій. Також дуже надихає думка про те, що ти докладаєшся до великої справи і що твій внесок має значення, своїм прикладом ти спонукаєш інших.
Щоб триматися в цей нелегкий час, Наталія веде записник вдячності та займається спортом. Також активістка радить завжди тримати в голові тільки позитивний сценарій розвитку подій, не заглиблюватись у невдачі та помилки, рухатись далі попри все, і завжди собі нагадувати, що ви є рушійною силою і маєте великий вплив та значимість у суспільстві.
Микола, Андрій, Микола
волонтери, активісти
«Квадрат» – молодіжний соціальний центр, який наразі працює як волонтерська організація
24 лютого активісти із Вінниці відчули, як їхнє життя перевернулося на 180 градусів. Довелося опанувати страх і шок, зібратися з думками і починати діяти.
У перші дні повномасштабної війни два Миколи і Андрій долучилися до волонтерського руху у рідній Вінниці – спочатку плели маскувальні сітки, допомагали із координацією гуманітарної допомоги. Згодом кожен із них зміг організувати власні активності, потрібні для громади.
Микола Ш. помітив, що поки дорослі були зайняті волонтерськими справами, багато дітей нудьгували біля своїх рідних. Тоді у нього виникла ідея їх чимось зайняти. Він організував гурток, де малюки робили орігамі, дивилися мультфільми та спілкувалися між собою. Згодом до цього вирішили доєднатися і дорослі.
Паралельно Микола Ш. створив команду, яка виготовляла українську символіку, та організовував благодійні аукціони, з яких вилучені кошти пішли на волонтерські потреби, для ЗСУ та ВПО.
Микола С. сконцентрувався на координації гумдопомоги. Аби волонтерська команда не вигоріла, він організовував для них тренінги з першої домедичної допомоги та поводження під час паніки, тренінги з військової обізнаності та тактичної підготовки волонтерів, та з командотворення.
Андрій тим часом ініціював створення «Вінницького обласного штабу гуманітарної допомоги». Там надавали допомогу переселенцям, військовим і всім, хто того потребував.
У Молодіжному центрі комплектували спеціальні «труби», які давали можливість визирати з-за кута будівлі чи з окопу, не висовуючи голову. А робили їх за допомогою обладнання та 3D-принтерів центру.
Активісти вважають, що важливо залучати молодь до усіляких благочинності та волонтерства, які могли б наблизити нашу Україну до найшвидшої перемоги, та радять кожному розвиватися та набувати нових корисних скілів.
Катерина
директорка «Центру молодіжних ініціатив», голова правління Молодіжної ради при Дніпропетровській обласній державній адміністрації
«Центр молодіжних ініціатив» – організація, що займається підтримкою ВПО та наданням гуманітарної допомоги
Катерина очолює молодіжний центр у містечку Дніпропетровської області. До 24 лютого її організація уже реалізовувала низку проєктів для підтримки та інтеграції молоді ВПО, які прибули в громаду після вторгнення росії на території Донецької, Луганської областей та АРК Крим у 2014 р. Наприклад, «Твоя СИЛА – втілювати ідеї в реальність», за підтримки Державного департаменту США та Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX. Були заплановані й інші ініціативи.
Зараз молодіжний центр підтримує внутрішньо переміщених осіб, облаштовує шелтери, надає гуманітарну допомогу. Також організовує роботу волонтерів, проводить заходи з неформальної освіти для молоді ВПО та заходи для інтеграції та адаптації дітей та молоді у громаді, що їх приймає. Важливу увагу також приділяють івентам для гармонізації психоемоційного стану дітей, підлітків та молоді (зокрема ВПО).
Центр також працює над розширенням можливостей і посилення спроможності внутрішньо переміщених осіб у громаді та над розробкою планів інтеграції ВПО.
Представники центру вважають, що важливо допомагати і волонтерити, але й не менше важливо – не забувати про себе, приділяти час собі, друзям, рідним та близьким. Адже від фанатичне волонтерства може трапитися емоційне виснаження та вигорання.
Тетяна
волонтерка, лікарка, тренерка з надання домедичної допомоги
проєкт «UniSafe» – курси першої домедичної допомоги
В Україні зараз немає безпечних місць, і кожна дієздатна людина повинна вміти надавати домедичну допомогу, – вважає волонтерка Тетяна. Вона проводить тренінги із домедичної допомоги для цивільного населення та військових. Особистою мотивацією для неї стало відчуття жаху від кадрів, де пораненим до приїзду швидкої ніхто не може допомогти.
Від початку повномасштабної стало набагато більше роботи, – констатує Тетяна. Вона має кілька напрямів волонтерської діяльності: тренінги з домедички, розвиток донорського руху, комплектація індивідуальних аптечок, збір медички для військових медиків. Роботу в лікарні теж ніхто не відміняв. Тетяна – анестезіолог в обласній лікарні у Дніпрі.
Зараз вона проводить в середньому 3 тренінги на тиждень. До пандемії на це був потрібен місяць. Додалося багато онлайн-тренінгів, медичних конференцій. За чотири місяці Тетяна навчила більше двох тисяч людей надавати домедичну допомогу. Зараз вона навчає цивільних і військових у Дніпрі, інколи виїздить на військові позиції.
Разом із командою, волонтерка розробила додаток для навчання бійців такмеду. TacticMedAid допомагає бійцями вчитись одразу на позиціях.
Найбільше зараз Тетяні допомагає розуміння, що ми тут надовго. Війна не закінчиться за пару тижнів – це забіг на довгу дистанцію. Активістка постійно нагадує собі про це, коли почуває сором від власної втоми. Тому часом вона дозволяє собі маленькі радощі, на кшталт кави в улюбленій кав'ярні, нової сукенки, чи поїздки з чоловіком. Ці речі дають їй ресурс. Адже, якщо повністю виснажишся чи захворієш, то нікому більше не допоможеш. Тому Тетяна закликає всіх не соромитися відпочивати, бо ви потрібні Україні, як ніколи.
Костянтин
волонтер, художник-мураліст
мурал «Красавіца терпіти не буде!» та інші – художні роботи, кошти з використання яких йдуть на ЗСУ
До повномасштабної війни Костянтин створював вуличні мурали та розписував храми. Каже, що після 24 лютого особливих змін у житті не помітив. Хіба що роботи стало більше і з’явився страх. Але також з’явилося багато нових проєктів, люди звертаються з різноманітними ідеями та пропозиціями.
Костянтин створив мурал «Красавіца терпіти не буде!». Після цього багато організацій попросили його зображення для своєї продукції, а частину коштів від продажів перераховували на ЗСУ. Так Костянтин волонтерить через творчість.
Він і далі створює мурали і не планує зупинятися. Особливо, коли багато людей говорять про те, що його роботи їх надихають. Натомість його теж надихають люди. Дівчина, друзі, батьки, просто люди.
Костянтин каже, що завжди намагається доводити всі плани і справи до кінця. Бувають різні труднощі, але їх завжди можна вирішити і не потрібно опускати руки. Треба робити свою справу. Навіть якщо йде тяжко, потрібно трішки зачекати і результат обов’язково буде.
Владислав
волонтер, власник кав'ярні
кав'ярня Raffl's, що варить безкоштовну каву для ТРО, поліції та військовослужбовців та переказує частину прибутку на ЗСУ
Власник кав’ярні Владислав вважає, що 24 лютого його життя змінилося повністю. Це ніби потрапити в нову страшну реальність, де потрібно швидко адаптуватися до нових обставин. У цей день розуміння фрази «життя цінне» стало глибоким, як ніколи, кардинально змінилися його погляди на життя, сім’ю та друзів. Усі вони стали разом однією сильною командою, яка допомагає тим, хто цього потребує, командою, яка завжди підтримає один одного.
Звичайно, із бізнесом стало набагато важче, але Владислав намагається триматися і розвиватися далі: сплачувати податки, радувати гостей, надавати нові робочі місця та підтримувати наявний персонал.
Його компанія продовжує в екстреному режимі швидко пристосовуватися до нових умов, вчитися жити в нових обставинах.
За перший місяць роботи під час війни вони віддали весь свій прибуток на допомогу ЗСУ та волонтерську допомогу. Це 27 500 грн. Також протягом 3-х місяців у кав’ярні Владислава безкоштовно робили каву та чай для ТРО, міліції та військовослужбовців. Це понад 3 000 чашок.
Зараз вони продовжують віддавати частину прибутку на ЗСУ та волонтерство.
Владислав вдячний своєму колективу та пишається своїми бариста, які виявили сміливість та бажання працювати через декілька днів після вторгнення та робили гарячі напої для наших захисників. Війна показала, яка прекрасна наша нація та які добрі та сміливі люди нас оточували весь цей час.
На думку волонтера, найбільше зараз їм допомагають слова підтримки та усмішки від наших гостей закладу. Їхнє гасло: ніколи не здаватися, продовжувати робити все, що наближає нас до перемоги.
Павло
військовослужбовець, позивний «Історик»
73-го морський центр спеціальних операцій
Павло завжди багато часу витрачав на саморозвиток та ставив собі за ціль виховання нової генерації молоді, яка братиме відповідальність за державу. Тому вирішив стати педагогом, обрав історично-філософський факультет. Його любили і поважали учні. Були навіть випадки, коли в адміністрацію школи приходили заяви від батьків з проханням переконати практиканта залишитися працювати, бо це «свій учитель історії».
З 2017 року він активно долучився до організації та проведення національно-патріотичних заходів у Черкаській області. Ініціював проведення щорічних традиційних заходів «Покрова в Холодному Яру», «Зимовий похід ім. Юрія Горліс-Горського», «Смолоскипна хода на честь Василя Чучупаки».
У 2020 став засновником патріотичної громадської організації, що ставила за мету виховання відповідальної молоді. Як координатор в організації відділу волонтерства та співпраці з ЗСУ, Павло тісно співпрацював з 93-ОМБр «Холодний Яр».
24 лютого 2022 він пішов добровольцем до Збройних сил України. Був зарахований до складу 73-го морського центру спеціальних операцій. З травня 2022 року брав участь у бойових діях в Миколаївській області.
18 червня 2022 внаслідок артилерійського обстрілу Павло загинув.
По загибелі був кремований, прах розвіяли в урочищі «Холодний Яр» Черкаської області.
Для відбудови зруйнованої та пошкодженої війною спортивної інфраструктури, а також для розвитку сучасних спортивних баз світового рівня — Мінмолодьспорту в рамках ініціативи Президента України UNITED 24 вже відкрито спецрахунок у Національному банку України.
Цей розділ платформи створений в рамках програми "Мріємо та діємо" у партнерстві з Міністерством молоді та спорту України та Платформою соціальних кампаній SAAD. Програма "Мріємо та діємо" впроваджується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та виконується IREX у партнерстві з Будуємо Україну разом (БУР), Центром "Розвиток корпоративної соціальної відповідальності" (CSR Ukraine), Making Cents International (MCI), Міжнародним республіканським інститутом (IRI) та Zinc Network. Ця сторінка стала можливою завдяки щирій підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цього матеріалу є відповідальністю Міністерства молоді та спорту України та IREX і необов'язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.
